Рецензія: «Джунглі» (Jungle). Дивись на себе
Нічого особливого - просто фільм тебе ковтає. Бувають такі книги, а тут - кіно. Ти приходиш в зал, а через півгодини опиняєшся всередині екрану. І не просто асоціюєш себе з головним героєм, наприклад. О, ні, тут все складніше. Це ти тремтиш гілкою на вітрі, б'єш краплею в мокру скелю, встаєш каменем на шляху крихкого плоту. Фільм «Джунглі» (Jungle) - це повне єднання з природою. Причому не з природою у широкому її розумінні, а з природою людини - з тим, про що й сказати-то не можна. Але спробувати треба.
Йосі Гінсберг (Деніел Редкліф) їде у самісіньке серце Амазонки. Він і ще двоє його друзів мають намір дістатися до таємничого племені, до якого їх обіцяє привести гід Карл (Томас Кречман). Останній переслідує свої таємні цілі. Йоссі, Маркус (Джоел Джексон) і Кевін (Алекс Расселл) шукають пригод. А знаходять смертельні небезпеки, важку подорож без найменших навичок виживання наодинці з дикою природою і ... багато шансів на те, що не виживе ніхто.
Це реальна історія, і як тільки «Джунглі» закінчуються в кіно, ви біжите додому, щоб відкрити всі доступні джерела й прочитати про Йосі Гинсберга якомога більше. Мандрівник, провів у джунглях Амазонки 19 днів на грані життя і смерті, практично збожеволів, був повністю виснажений, зіткнувся з тим, що можна назвати «більше, ніж реальність».
Оце - більше, ніж реальність - і є тут головним героєм. Зовсім не Йосі й не його історія, а міць, перед якою безсилі всі. Природа, яка не залишає шансів, не йде на компроміси, розкриває те, що ти надійно заховав всередині. «Джунглі» - фільм про погану людину. І про гарну людину. І це одна й та сама людина. Саме джунглі розкривають твої особисті глибини, доводячи їх до дна: все твоє прекрасне й все твоє погане будуть тут, без прикрас, без зайвих нот. Ти бачиш це в інших, насправді ти бачиш це в собі. Це ти вб'єш, коли можна було б і не вбивати. Ти розітнеш собі шкіру тупим ножем, коли це твій єдиний шанс вижити. Ти прийдеш на закривавлених ногах по камінню, коли варто було б не йти.
Ти думаєш, що ти на це не здатний, але... «Джунглі» посміхаються тобі в обличчя.
Цей фільм дивний тим, що тут немає нічого особливого. Ані катастрофи, ані спецефектів. Гігантські камені не падають на голову (ну трохи), немає страшних і виснажливих кадрів (зовсім мінімум), немає перебільшеної люті й жорстокості. Тут все здається дуже простим, але насправді в цьому і ховається прихований консервний ніж. «Джунглі» чекають, поки ти втягнешся в сюжет, і розкривають тебе ним із розмаху.
Тут, до речі, не можна не відзначити заслугу Деніела Редкліфа (якщо ви ще не відучилися називати його Гарі Потером, саме час це зробити!). У «Джунглях» він ще раз доводить, що він - не актор однієї ролі. Він чудовий настільки, що асоціація з «Тим, хто вижив» і Ді Капріо, яка здається очевидною, спочатку навіть не спливає. Ти, звичайно, про неї згадаєш, але десь на виході із залу. Що був якийсь такий фільм ... теж про виживання, тільки не про таке... ну той, де мертва коняка. І це при тому, що Ді Капріо - геній. Редкліф... теж вельми непоганий. Може, ще й рано робити висновки, але про це як раз пора подумати.
«Джунглі» - це не те, що змушує вмерти на місці. І не те, що викликає бурхливе захоплення. І зовсім не те, що робить тебе mad about it. Питання лише в тому, що ти приходиш в зал однією людиною, а виходиш іншою, і ще треба подумати, де ти більше справжній. Як на мене так у кінці. Коли в твоїх особистих джунглях Амазонки з тебе проглядає, нарешті, те, що ти є. Не факт, що ти готовий це побачити. Але і Йосі Гінсберг був не готовий. Факт в тому, що джунглі ні про що тебе не питають.
Вони кажуть: дивись. Дивись на себе.
*За запрошення на допрем'єрний показ фільму "Джунглі" дякую Kinomania LLC - ексклюзивному дистриб'ютору фільмів кінокомпанії Warner Bros. Pictures в Україні.