Кіно: Вул. Монстро, 10. Не смачно!

Як можна його не подивитися?

Фільм "Вул. Монстро, 10" об'єднав одразу дві теми, які нікого не залишають байдужими, - постапокаліпсіс та насильницьке утримання в ізольованому просторі, у пошуках звідти вийти. Перша тема - вічна любов тих, кому цікаво, куди котиться цей світ. Друга - вічне страхіття для тих, хто ще в юності прочитав "Колекціонера" Фаулза й досі страждає від кошмарів.

Насильницьке утримання у подвалі. На цьому варто зупинитися детальніше. Героїня "Вул. Монстро, 10" на ім'я Мішель потрапляє в аварію, а звідти - одразу у бункер до сором'язливого, товстенького маніяка. Той каже, що врятував їй життя: коли автівка Мішель вилетіла до кювету, у місті, де дівчина жила, як раз трапився якійсь колапс із натяками на кінець світу. Земля стала непридатною для життя людей, вийти не можна. Тож підвал - це вимушена міра, переконливо каже Говард. Його слова підтверджує третій "член родини" - молодик на ім'я Емет, який до бункера прибіг сам: він знав про це місце та хотів врятуватись. 

Говард, Мішель та Емет повинні жити разом "рік-два", доки повітря нагорі не стане чистим (тим, хто бачив стрічку "Монстро", події якої передували цьому сюжету, зрозуміло, що винуватцями усього є прибульці). При цьому ніякої жорстокості, насилля та кошмару. Просто герої не можуть вийти. Ясна річ, Говард їх утримує. Але не силою. Скоріше переконаннями. Щоправда, мета його прозрачна, його сутність легко проглядається, і неясно, чи вибереться хтось живим... 

Фільм можна назвати гарним перш за все у тому сенсі, що він по-іншому проливає світло на цю заїжджену тему. Усе зовсім не страшно, бункер симптичний, та й сам маніяк вийшов приємним, не однотонним, у нього є навіть своя правда. Погано лише те, що він не може цього розкрити. Тому що режисер поспішає: режисеру нужно напхати у непогану історію фантастичний фінал. Кіно ж називається науково-фантастичним трілером, і якщо вже від науки у ньому нічого не примішалося (ну хіба що деякі деталі), то фантастику вже треба було притягти за вуха. 

У результаті у жодного героя немає шансів на розкриття. І маніяк слабкий - ані трагедії, ані глибини, ані сили пороку... І в жертви не дуже вийшло показати себе борцем за свободу. Хоча, треба визнати, чудова у своїй природності Мері Елізабет Вінстед, яка грає Мішель, зробила усе, що могла. Тут є й завзятість, й сила волі, й бажання вижити. Й тендітність. Один лише сколений лак на нігтях - найзворушливіша деталь! - вартий усього! 

Але ж в іншому усе сумно. Останні 10 хвилин стрічки, які розкривають причини того, що відбувалося, та їх наслідки, варто було б витратити на потужний психологізм, а не на видовищний (хоча й не такий вже!) екшн. Тут було б місце для історії маніяка, для несподіваних поворотів, яскравих звершень. І нехай би хронометражу не вистачило на тему постапокаліпсіса! Кінець світу - це завжди цікаво, але ще цікавіше подивитися на чиюсь глибоку душу. Нехай навіть маніячну. 

Але...

"Вул. Монстро, 10" - приємний фільм з точки зору того, як люди живуть, коли із ними трапляються особисті трагедії, й вони нічого не можуть із тим зробити. У ньому є цікава доля змирення. У ньому також є непогана доза притирання людських сутностей, випадково опинившихся поруч. Там знайдеться навіть пристойна частина бійцівського характеру, який не здається перед більш сильним ворогом. Але з цих інгредієнтів не вийшло їжі з гарним післясмаком, тому що добавки у вигляді фінальних епізодів, не потрібних тут фонових тем та спроби реалізувати хоча б частину передісторії, щоби виправдати назву, зіграли проти цього рецепту. 

Його, звичайно, можна спробувати. Навіть варто. Одного разу - просто щоби знати, що воно. А потім все одно буде несмачно.