Рецензія: Рут Веа «У лісі-лісі темному». Згадати все

Я біжу темним-темним лісом. Дихання збите, я боляче б’юся об дерева, я перечіплююсь кожного кроку. Я боюся. Я дуже боюся. Бо, може, це я – вбивця?

Взагалі-то, все не так. Я сиджу на підлозі й просто читаю книжку Рут Веа «У лісі-лісі темному». Але написана вона так, що я дуже швидко перетворююся на головну її героїню – Нору Шоу. Яка саме біжить крізь ліс, щоб дістатися свого жахіття й стикнутися із ним віч-на-віч. 

«У лісі-лісі темному» - психологічний трілер. Тут майже не буде моментів, коли ваші зуби будуть голосно стукотіти. Це не страшна книжка. Це книжка, яка давить психологічно, створює шалену напругу.

Нора Шоу – письменниця, яка живе затворницьким життям. Раптом її запрошують на дівич-вечір до її шкільної подруги Клер, із якою вона не бачилася 10 років. Вона не розуміє, нащо, бо цей зв'язок втрачено, здається, назавжди. Але вона їде. Дівич-вечір відбудеться у будинку зі скляними стінами, що стоїть посеред глухого лісу. Нора пробуде там два дні, після чого прокинеться у лікарні – побита, знесилена, поранена. І без пам’яті. У страшному скляному будинку щось сталося. Здається, хтось помер. Можливо, помер через неї, бо ж під палатою чергує поліція. І Нора робить неможливе, щоб просто згадати, що саме сталося там. 

Книжка наповнена усім, що не може залишити тебе байдужим. Сюжет, що всмоктує в себе за кілька хвилин і не відпускає потім тиждень. Герої – дуже різні.  Не можна сказати, що вони лише «чорні» або «білі». В кожному є багато відтінків, і саме за це ти непомітно починаєш ототожнювати себе з кимось: з тим, хто найбільш схожий на тебе за «розцвіткою». 

А ще тут є атмосфера. Ні, не так. Атмосфера. Замкнутий дім, до якого не так просто дістатися – лише одна дорога, і та майже заметена снігом, а ще немає телефонного зв’язку. Ліс, що підступає до самісіньких стін та, здається, спостерігає за усім. Веселощі на межі жаху. Психологічний тиск від знущання героїв один над одним – треба ж бути дуже наївним, аби вважати, що це щира зустріч старих подруг. Ні, тут є щось таємниче, вороже й страшне з минулого. Тому не відпускає відчуття того, що от-от щось станеться – не просто страшне, а глобально жахливе. Таємниця просто скрипить на зубах.

Книжку Рут Веа написано так, щоб ані в кого навіть не було шансів кинути читати. Якщо вже почав, то все – починаєш квест: хто помер? чи справді? хто кого ненавидить? за що? хто добрий, а хто ні? хто може приховувати своє обличчя? 

В тих, хто має деякий досвід читання трилерів, з самого початку не буде сумнівів щодо особистостей героїнь. Але це не означає, що не буде запитань. До найостанніших сторінок ще не ясно, хто на що заслуговує, і що там справді трапилося у цьому скляному будинку… 

До речі, про останні сторінки. Фінал є і передбачуваним, і ні. Бо тут немає питання, хто що зробив (ну хіба що треба це трошки прояснити). Тут навіть немає питання, навіщо. Тут є питання, як? Як саме це все склалося у пазл?

Ви здогадуєтеся, хто в усьому винен, але не знаєте, як до цього дійшло. Тому фінал не стане несподіванкою. Наприкінці я б додала до цього ще більше психологізму, нестандартних поворотів та загального божевілля. Я б перетворила це на суцільне безглуздя, але навіть і без того «У лісі-лісі темному» - дуже цікава історія. Це розчин, який п’єш повільно і відчуваєш знайомий присмак. Дослуховуєшся, дочуваєшся до нього, і раптом приходить відповідь: цей присмак знайомий, бо так смакують саме твої відчуття – перше кохання, дружба, заздрощі, життя. Саме ти – частка усього цього. Коли-небудь ти дізнаєшся правду про все. А поки… біжи лісом. Просто біжи лісом. 

*Книжку надано в рамках книжкового сервісу Expecto Librum. Книжка "У лісі-лісі темному" Рут Веа була частиною січневої коробочки сервісу. Замовити нову коробочку можна в Facebook, Instagram та ВКонтакте. Прочитати про січневу коробочку детальніше можна тут.