Відгук: «Аудитор» (The accountant). Бетмен, який став генієм
Вам подобаються такі хлопчики, як бухгалтер Крістіан Вулф. Людина з обличчям Бена Афлека сидить за конторкою в крихітній аудиторській компанії й допомагає людям похилого віку платити менше податків. Не дивно, що колега намагається познайомити його зі своєю донькою, а хороші дівчатка закохуються в нього відразу. Цей аудитор настільки привабливий, що вам захочеться подивитися кіно про нього, просто щоб стежити за рухами його губ. Але Крістіан Вулф з обличчям Бена Афлека - не просто гарний бухгалтер. Він вміє стріляти.
Це стрічка про крутого хлопця, і вона була б просто черговою, якби не ... Власне, я вже тиждень думаю над цим «не», і ніяк не можу його зловити. Що в цьому фільмі такого, що зачіпає?
Крістіан Вулф - хлопчик із розладом нервової системи. У дитинстві він не любив гучних звуків, яскравого світла й дотиків до шкіри. Лікувався у неврологічній клініці. Перебував під пресом батька-військового, який вважав, що якщо його син не любить гуркіт та світломузику, значить їх повинно бути більше, тому що світ - зовсім не доброзичливе місце.
І ось Крістіан виріс, навчився справлятися із неврозом та став генієм. Те, що він робить із цифрами, і то, як він вміє рахувати гроші, настільки чудово, що з ним працюють найпотужніші наркокартелі, мафія, злочинці й відмивачі грошей усіх мастей. Його не вбивають, тому що Крістіан творить фінансові дива, а ще тому, що вбивати він вміє й сам. Віртуозно. Саме тому на Крістіана полюють - як бандити, так і ФБР (куди ж без нього). І чи встигне він піти від розправи, коли йому дихають у потилицю і ті, й інші, це ще питання.
Це фільм зі стріляниною, погонями, удушенням та жорстокістю, але він не стоїть у ряду безглуздо кривавих бойовиків. Тут все, на щастя, тонше.
Це фільм про гарного хлопчика (Бена Афлека важко називати хлопчиком, але проситься саме це слово - так сильно хочеться взяти його під крильце). І все ж він геть позбавлений солодкавості і навіть зайвого романтизму. Хоча пара романтичних сцен тут є, але вони зовсім іншого штибу. Це романтика екстра-класу, це просто красиво.
Це фільм про те, як професіонал із блиском виплутується з небезпечних ситуацій, але тут немає ані фанатичного захоплення кровопролиттям та віртуозними вбивствами, ані фантастичних ситуацій. З Крістіана Вулфа лише зрідка проглядає Бетмен, але це скоріше від того, що у Бетмена теж обличчя Бена Афлека. Хоча, втім, є й інші паралелі.
Так само, як і Бетмен, Крістіан особливий - його неврологічний розлад тут скоріше схожий на родзинку й на надздібність, ніж на дивацтво. Так само, як і Бетмен, він вміє долати ворогів перш за все завдяки майстерності, а не тупому везінню. Тому дивитися «Аудитора» особливо цікаво тим, хто дивився і «Бетмен проти Супермена". Це досить забавно - помічати, як супергерой перетворюється на бухгалтера.
Але головне у цій стрічці все ж не супергеройство, а як раз-таки слабкість. У фільмі підіймається питання «не таких людей» - аутистів, невротиків, хворих із психічними відхиленнями. І це кіно - символ того, що їм не просто є місце у світі, а що вони можуть навіть більше, ніж ми - нормальні й звичайні. Лікар говорить про одного з таких дітей: «Можливо, ми всі просто не навчилися їх слухати?».
Тож «Аудитор» - це якраз про вміння слухати. Своїх дітей. Своїх батьків. Своїх братів. Своїх коханих. Тих, хто міг би стати коханим. І навіть випадкових людей. Вулф вміє почути в простій відповіді на своє питання цілий світ. І саме тому світ обертається для нього несподіваними звершеннями.
Це кіно про те, що всі люди гідні «WOW». Всі - значить і ми теж.