Це кіно, яке має смак. І цей смак гіркий. “Мавританець” (The Mauritanian) - не те, що ви хотіли б побачити в кінотеатрі ввечері, бо цей фільм треба не дивитися, а переживати. Не кожен на це здатен. 

Про що цей фільм?

Це питання настільки банальне, що навіть соромно. 

Об’єктивно це реальна історія мавританця Мохамеду Ульда Слахі (його грає Тахар Рахім) , що потрапив у знамениту в’язницю Гуантанамо та відчув на собі особисто всі кошмарні тортури, що там прийнятними відразу після терактів в США 2001 року. Мохамеду провів в’язниці без суда, слідства та навіть конкретних звинувачень 14 років. І лише завдяки підтримці сміливої адвокатки Ненсі Холандер (її роль виконує неймовірна Джоді Фостер) та чесності військового прокурора Стю Коуча (Бенедикт Камбербетч) йому хоча б вдалося зробити так, щоб його історія не потонула назавжди десь на далекій Кубі. 

Якщо ви вважаєте, що це кіно про тортури, то даремно. Тут не буде кривавих жахіть крупним планом. Але це не означає, що все буде легко. 

Буде складно.

Буде важко.

Буде боляче.

Кожен кадр “Мавританця”, кожен поворот сюжету - це шалена напруга, і ти не дивишся, а проходиш саме наскрізь цей струм. Ти знаєш, що вдарить, ти знаєш, що перехопить подих, але ти йдеш, бо нічого більше не залишається. Не витримуєш і все одно йдеш. 

Відразу повинна попередити: не витримувати доведеться багато. Навіть кати не витримують, куди вже нам. Але й дожити це кіно до кінця доведеться теж. Бо як же ми дізнаємося, чи вдасться Мохамеду довести свою правоту?

Чому “Мавританець” не залишає байдужим?

Бо це не гра, а життя. Кожен з акторів, здається, теж не просто грав, а жив у цій історії, тому вийшло так, наче це все і є історична правда. Камбербетч грає не прокурора, а чесність та відповідальність. Фостер грає не адвокатку, а людяність, сміливість та щирість. Рахим грає не нещасного в’язня, а волю, силу та біль. Саме тому це кіно вийшло неймовірно пронизливим.

“Мавританець” вже став двічі лауреатом “Золотого глобусу”, але йому ще треба заробити й вашу власну премію. То ж не баріться.

Чому це кіно треба дивитися?

Бо треба знати все, що було. Це відповідь, але не вся.

Бо треба знати, ЯК це все було. Це теж відповідь, але теж не вся.

Бо треба не просто читати, дивитися, чи “щось слухати”. Треба переживати найболючіші, найганебніші сторінки історії, бо тільки так ти ніколи не залишишся осторонь. Тільки коли це все пройде крізь тебе, ти зможеш не пройти, а зупинитися. Ти зможеш захистити, вступитися, допомогти, ти хоча б спробуєш хоч когось врятувати. Ти спробуєш зробити так, щоб більше такого не було. Ні з ким.

Це історія не про катування, і не про те, як це жахливо. І не про те, як це ганебно для сучасної історії. А про те, що варто стати тим, хто захоче це зупинити. Навіть якщо ти навіть не схожий на людину, яка зможе. Навіть якщо твоє власне життя може від цього розвалитися.

Кажуть, що це кіно занадто м’яке. Можна було б і жорсткіше. Це правда, можна було б. Але ви спочатку почніть із цього, бо навіть і таке винести важкувато. Навіть в країні, частина якої захоплена майже такими самими катами. Навіть там, де катування Гуантанамо - це теж саме, що катування в “Ізоляції”. 

“Мавританець” - це про мужність… і про те, що нам її дуже не дістає. Це про сміливість… і про те, що нам іноді не дуже хочеться бути сміливим. Це про людяність… і про те, що це так просто, неймовірно просто, але ми цим не користуємося, бо боїмося. 

Дивитися це кіно важко, як ковтати воду, яку насильно наливають тобі до рота. Але випити доведеться до дна, якщо ти хочеш дізнатися, наскільки ти взагалі людина. 

Ти дізнаєшся. Про все. Але не гарантую, що це буде приємне відчуття. 

Фільм "Мавританець" стартував в Україні 18 лютого 2021 року. 

За перегляд дякую Kinomania LLC - ексклюзивному дистриб'ютору фільмів кінокомпанії Warner Bros. Pictures в Україні.