Рецензія: «І сміх, і гріх» (Coexister). Дуже... нове кіно

Більше ніколи. Більше ніколи я не скажу чогось на кшталт «А, французьке кіно? .. Навіть дивитися не стану». Злам у моєму світогляді, який раніше скептично сприймав французький кінематограф, стався через комедію «І сміх, і гріх» (Coexister), яка, на щастя, тільки-но почала йти в кінотеатрах. На щастя - тому, що це означає одне: ви точно на неї встигнете! А я вам зараз про неї розповім.

Французьке кіно завжди своєрідне. І гумор там не такий, і драма не та, й відчуття, що завжди щось до чогось не дотягує. Так буває часто, але не цього разу. «І сміх, і гріх» можна вважати фільмом, у якому є, що вдосконалювати. Але в той же час це і фільм, який можна дивитися із задоволенням. І спочатку, звичайно, поговоримо про задоволення.

Отже, музичний продюсер Ніколя (Фабріс Ебуе) ось-ось збанкрутує, тому що у нього немає успішного проекту, а його студію поглинула «мадам президент» - власниця великого концерну. У нього є лічені місяці, щоб врятувати підприємство. Тому вирішено створити незвичайну групу й випустити на сцену католицького священика, імама та рабина. Утрьох вони повинні покласти початок єднання релігій і суспільства. І при цьому гарно заспівати. Починаються пошуки, Ніколя майже впадає у відчай, його помічниця Сабріна (Одрі Ламі) наполегливо шукає кращих кандидатів, а коли знаходить, виявляється, що один з них взагалі не святий отець, другий страждає від розладу психіки, третій взагалі не хоче брати участь в проекті.

І ось ми бачимо комедію, в якій зачіпаються теми релігії, конфліктів у суспільстві, сексу й бізнесу, і досить швидко виявляється, що їй вдалося при цьому не скотитися в плаский, вульгарний або чорний гумор. Все це в ній є - те й дивно! Але воно тут не голоне, і тому виникає особливий баланс: тобі і смішно, і легко, і зрозуміло, і не нудно. Режисер (сам Фабріс Ебуе) робить титанічну роботу - він постійно напоготові: все, що треба приховати, він приховує, все, про що потрібно замовчати, опускає, все, що звучить в дисонансі з елегантністю цього кіно, безжально викреслює.

Це дуже важко, тому що «І сміх, і гріх» - легке кіно, яке піднімає важкі теми. Тут і зіткнення релігій, і нерозуміння, й стереотипи суспільства, і війни. Тут неприйняття, нетолерантність, ненависть. І це режисер проявляє чітко, але при цьому йде на поступки - тут є і дурні жарти, і відверто спрощені жарти, і навіть провальні жарти. Тому що в залі сидять різні люди із різними умами - їх усіх, по можливості, треба не довести до відрази. Треба не замучити серйозністю, але й при цьому і не звести нанівець серйозні теми. Комедії «І сміх, і гріх» вдається знайти найтоншу нитку, на якій вона й балансує.

Через це, можливо, тут не завжди «дожаті» лінії героїв - не до кінця проявлена ​​любов, погано прояснена тема самотності й бідності, майже не порушена тема вірності й дружби... Але це можна пробачити, бо інакше вийшло б перевантаження. Неможливо взятти все це і не надірватися - і режисерові, й глядачеві. Тому хоча б частину глобальних питань довелося малювати штрихами.

По суті, глядачеві пропонується подумати про них у «домашньому завданні». І тому-то фільм в оригіналі називається Coexister - його можна перевести, як «Співіснувати», але в дуже глибокому значенні цього слова: коли все важливе співіснує в одному світі однієї людини (кожної людини). Однак в перекладі ця серйозна назва чомусь нівелювалося в «І сміх, і гріх», якій не дуже підходить до комедії такого роду. Також рівень серйозності зменшує відсутність перекладу оригінальних пісень. З одного боку, напевно, занадто важко взяти на себе відповідальність й передати весь сенс. З іншого, занадто глибока філософія могла б залишитися незрозумілою. Перед перекладачем стояла важка ділема.  

Але навіть і в такому варіанті Coexister - це щось особливе. Відчуття таке, що ця картина (поряд, до речі, з «Вотергейтом», що вийшов нещодавно) надриває квиток у світ іншого кіно. Не лінійного, а об'ємного - і мова тут зовсім не про 3D, ви ж розумієте. Мова про те, що глядачеві вже не пропонують рухомі картинки, картонний сюжет та жарти з газети анекдотів. Йому дають сферу, і її він може сприйняти, як м'яч, а може раптом побачити в ній планету. Йому вирішувати, як із цим бути - пограти та швидко втекти або змусити цю планету обертатися в своїй системі. І те, й інше, до речі, складно. Тому що навіть просто зіграти з таким м'ячем в халтурний футбол навряд чи вийде. А осягнути весь космос - і поготів.

Доведеться про це міркувати, і до цього потрібно бути готовим. Якщо поки готовності немає, можна просто сприймати "І сміх, і гріх", як легку фрацузскую комедію. В крайньому випадку в кінотеатрах все ще є простіші фільми.

* За запрошення на допрем'єрний показ фільму "І сміх, і гріх" дякую Kinomania LLC.

Фільм знятий: EuropaCorp, Canal +, France 2 Cinéma