Рецензія «Уотергейт. Падіння Білого дому». І нічого, окрім правди

Перед тим, як йти у кіно, ви прочитаєте, що фільм отримав відгуки «нижче середнього». Дізнаєтеся про те, що йому дали низьку оцінку - 3 з 10, 2 з 7... Різні рейтинги - результат один. «Уотергейт. Падіння Білого дому» вам охарактеризують, як кіно, яке... ну дуже гірше очікуваного. І все-таки чужі характеристики - це не те, що потрібно слухати. Мені так хочеться, щоб ви його подивилися самі!

«Уотергейт» - це не зовсім історія. Тобто ні, це як раз-таки чиста історія часів президента Річарда Ніксона, який подав у відставку, і про це чули навіть ті, хто не відразу знайде на карті світу США. «Уотергейтський скандал» - свого роду власна назва, до кожного точно хоч раз вже долинали ці слова. Але кіно «Уотергейт» не переказує історичні факти. Вони там, звичайно, спливають, але фоном, навіть без особливих подробиць. Мається на увазі, що ви вже в курсі.

«Уотергейт» - не політика. Тут немає занудної політичної метушні з масою ходів, шпильок і дрібних перемог. Тобто це все, звичайно, є, кіно ж в якійсь мірі про політику. Але і це йде на другому плані.

«Уотергейт» - це гра. Гра однієї людини. У центрі кіно - реальна персона Марк Фелт (Ліам Нісон). Заступник глави ФБР, що опиняється в центрі розслідування «Уотергейтського скандалу» і при цьому примудряється не тільки вести це розслідування, а ще й таємно видавати інформацію про нього в пресу. Та не просто «зливати», а тонко підводити до звільнень, гучних відставок, скандалів та втрат. Хтось втрачає все, і за цим стоїть саме він. Фелт грає свою історичну роль віртуозно - його майже й не підозрюють, і в реальності ніхто так і не зрозумів, що все це робив саме він, доки в 2005 році він сам про це не заявив. У кіно, власне, все так само. І саме цим і цікавий «Уотергейт».

Місцями здається, що ти зовсім нічого не розумієш. Але Ліам Нісон... тобто Марк Фелт веде свою гру далі. Крок за кроком він віртуозно руйнує те, що видається непорушним. І хоча його називають образливим прізвиськом «Глибока глотка» (воно також взято з реальності), йому більше підходить порівняння з удавом. Те, як гіпнотично й флегматично Фелт пожирає все навколо, просто заворожує.

Спокійний удав - майже без емоцій! Є актори, які «дерев'яно» грають найяскравіші ролі. А є актори, які вміють тримати спокій там, де просто вибухає емоція. Ліам Нісон - з категорії других. Це неймовірно складно - не пролити жодного найменшого почуття, не проявити жодного відблиску емоції, коли вона прямо проситься на екран, виливається в зал, електризує повітря. Але він навіть не здригнеться куточками губ. Він справляється з цим... майже справляється, тому що одного разу все ж емоція на долі секунди бере верх.

І, до речі, в цій беземоційності Нісон чудовий ще й тим, що він стає дивно схожим на реального Марка Фелта. Якщо порівняти фото актора поза ролі в «Уотергейті» й знімки заступника голови ФБР, то виявиться, що це різні люди аж до дрібниць. Але в кіно... В кіно це повне перевтілення. У цей віриш так легко, немов нічого іншого насправді і не було.

Звичайно, «Уотергейт» можна вважати занадто холоднокровним, занадто спокійним, занадто сірим фільмом. Сірим - не по виконанню, а за колірною гамою: це й справді так, колір тут проривається від сили пару разів, та й то зовсім випадково. Але він заслуговує на увагу вже хоча б тому, що вибивається із загального ряду яскравості, божевілля й тотальної істерики. Він не створений для того, щоб з'їхати з глузду від екшна. Не призначений для екзальтації. Він - для того, щоб сидіти в залі, бачити гру думки й будити її в собі. Кожен, хто виходить з кінотеатру, стає хитрим удавом. На п'ять хвилин, але їх вистачає для захоплення.

Здорово те, що такі фільми, як «Уотергейт», створюються саме для кінотеатрів - вони не присипляють, а пробуджують, не занурюють у зневіру, а змушують... якщо й не думати, то хоча б дізнаватися більше. Це фільм про розум, якому вдалося залишитися видатним навіть із домішкою деякої... ні, не підлості. Хитромудрості.

А ще цей фільм для того, щоб говорити з героями. «Скажи ні, скажи ні, скажи ні!». Але він все ж говорить «так», і тільки він один знає, чому. І тільки він один дивиться прямо в кадр і шукає очима тебе. І тільки ти один готовий зрозуміти цю правду.

Тому що «Уотергейт» - це кіно про правду. Але не загальну, а приватну. Правді, яку роки по тому можна розділити лише з тобою.

*За запрошення на допрем'єрний показ фільму "Уотергейт. Крах Білого дому" дякую Kinomania LLC - ексклюзивному дистриб'юторові фільмів кінокомпанії Warner Bros. Pictures в Україні.