Відгук: Лео, який вижив. Чому варто дивитися "Легенду Г'ю Гласа"?

Чи можна не дивитися "Того, хто вижив", знаючи, що саме ця стрічка стала тією віхою, після якої Ді Капріо отримав "Оскара"? Ясна ж річ, що ні. Фільм приваблює вже хоча б тому, що просто цікаво: що ж у ньому такого, що Лео нарешті отримав давно заслужену статуетку? И от тут і відкривається, що...

Але ні, про усе поступово. 

"Той, хто вижив" - не особливий фільм. У ньому немає глибини відчуттів, немає історії із подвійним дном, немає якоїсь масштабної суті. Але ця історія виживання заслуговує уваги. 

Це розповідь про людину на ім'я Г'ю Глас, яка "до останньої краплини крові" (у лапках - слоган стрічки) переслідувала вбивцю свого сина - чоловіка на ім'я Джон Фіджеральд (у цьому імені я бачу відсилання до "Великого Гетсбі", але я усюди бачу такі відсилання, тож не зважайте). Ця людина цинічно покинула Гласа вмирати після важкої битви із медведицею. Фіцджеральд разом із сином Гласа і ще одним напарником повинні були або дочекатися допомоги, або допомогти товаришу, якщо він одужає, дійти до неї самому, або ж похвати його гідно, якщо одужати не вдасться. Але жодного з цих завдань вони не виконали. У якійсь момент Джон, як найсильніший за усіх, хто залишився, вирішив, що він більше не може піклуватися про Гласа. Тому другого свого помічника він обдурив, а сина Г'ю просто вбив на очах у батька. І коли вбивця пішов, Глас зібрав останні сили і пішов по найсуворішій, сніговій землі за ним. Щоб помститися.

Головне у справі героя - сила волі, яка допомагала йому йти там, де йти не можна, не мерзнути там, де не зігрітися, витримати те, що прийняти неможливо. Але взагалі-то "Той, хто вижив" - це кіно не про почуття. Як не дивно, це кіно про неймовірну природу (не дивно ж Ді Капріо говорив саме про неї у своїй промові після вручення "Оскару"), на тлі якої усі ці почуття й проявляються. Ця природа може бути жорстокою, але іноді вона дарує несподівані, дещо сумнівні дарунки. Наприклад, мертвого коня. От що б ви робили із мертвим конем? А Г'ю Глас зміг провести ніч, заховавшись у його тілі і таким чином відігрівшись. Але й ця подія - лише одна з деталей. 

В цій стрічці взагалі тільки деталі, тут немає чогось загального. Це фільм-мандрівка, а в мандрах усе змінюється постійно. Люди, яких зустрічаєш, пейзажи, світло від сонця... До речі, про сонце. Ось саме воно і є головним персонажем цього кіно. З'являючись у різних місцях, підсвічуючи різні картини, пробиваючись промінями там, де його, здається, вже й не чекають, воно залишається у центрі уваги. Тому що легенди зітруться, усі види помсти здійсняться, багато життів пройде, а сонце залишиться.

І якщо хтось і заслуговує на "Оскар", то це саме оператор цього фільму - він зміг побачити (а потім і показати) те, що частіше за все спіймати просто неможливо. Зняті їм картини - це шедеври. І заради змінюючих один одного кадрів і варто дивитися "Того, хто вижив" навіть тим, кто взагалі не збирався цього робити. 

А що ж Ді Капріо? А Ді Капріо все ж заслуговував на свій "Оскар". Не завдяки цьому фільму, тому що у ньому навіть головний герой Г'ю Глас був другорядним. Просто виявилося, що "Той, хто вижив" - це своєрідна квінтесенція усіх неймовірних ролей Ді Капріо, його акторських рішень, його особистої історії, як артиста (якого я вважаю великим, але це моя особиста думка). Тож і статуетку свою він отримав скоріше не за роль Г'ю Гласа, а за усі ролі, які передували їй та привели до цієї стрічки.

По суті, у цьому кіно у Ді Капріо й не було можливості вивести на перший план себе самого - надто масштабна там природа, надто вона грандіозна, надто вона затуляє собою усе, що відбувається. Але заслуга актора саме у тому, що він одразу це зрозумів (так само, як він зрозумів усе про Великого Гетсбі, наприклад). Так, він не розкрив ані великої батьківської любові, ані великої вірності, ані великого благородства, ані великої смиренності всіх їхніх глибинах. Але він, мабуть, і не дуже прагнув цього. Його головна заслуга у тому - що він, Леонардо Ді Капріо, який, безсумнівно, заслуговує на багато нагород, просто не заважав сонцю.